Сестра Роберта Бабяк

Сестра Роберта Бабяк

       Сестра Роберта народилася 24 червня 1905 року в селі Брандвіці біля Розвадова у Польщі,  в сім’ї Юрія та Катерини Бабяк. Господь обдарував цю сім’ю значною купкою дітей – 8 дівчат і 3 хлопців. Батьки часто боролися з матеріальними труднощами, щоб утримати таку велику сім’ю. Від початку свого життя сестра Роберта виявилася надзвичайною дитиною. В Автобіографії згадує, що вже  в два роки, коли з колиски дивилася на ікону Ісуса розіп’ятого, переживала духовні терпіння з огляду на біль Ісуса і що не може його звільнити з хреста: „відтоді між мною і Pозіп’ятим нав’язалась нерозривність у відносинах”. [1]

       В чотири роки спіткала її таємнича хвороба – сильний біль горла та душіння. Просила тоді не про лікаря, але щоб прийшов священик зі Святим Причастям. Біль відступив одразу, коли батько лише вийшов з дому, щоб привезти священника.

       Роки перед школою, в котрих товаришувало її велике прагнення Святого Причастя, співчуття її дитячого серця до Ісуса розіп’ятого, свідомість існування світу духів, таємнича хвороба, перші падіння і слабкості, підсумовує коротко: „росла на руках Ісуса і Марії.”[2]

       В шість років, в 1911 році розпочала навчання в загальній школі в Хажевіцах, була здібною і старанною ученицею. Важливою подією в її житті було перше Святе Причастя (17 травня 1913 року), Господь Ісус вповні заспокоїв її дитяче серце, від тепер надходить інтенсивний розвиток її духовного життя. Багато часу проводить на молитві, особливо на роздумах  Муки Христової, згадує теж перші ”піднесення любові”[3], коли забувала оточуючий світ, занурюючись у Божому щасті. Зимою 1916 року злягає на хворобу, яка на 3 роки прикувала її до ліжка. Після прийняття Святого Причастя і таїнства Єлеопомазання отримує надзвичайне оздоровлення за заступництвом Матері Божої. Триваюча трирічна хвороба перервала також її навчання в школі, хоч була здібною, не повернулася вже до школи, лише в 1919 році закінчила курс крою і шиття.

      26 липня 1922 року прийняла таїнство Миропомазання, а в серпні 1924 року розпочала реалізувати своє дитяче прагнення життя монашого. Батьки противились такому рішенню коханої доньки та її міцна молитва, тривання при своїх намірах з одночасним покірним підданням волі батьків, принесли повільну зміну їх намірів. В червні 1929 року написала прохання до Головної Наставниці, Сестер Служебниць Пресвятої Діви Марії Непорочного Зачаття, Елеонори Янкевич, що хоче своє життя жертвувати на „служіння Богу та Діві Марії.”[4] Однак, з приводу важкої хвороби батька надалі залишилася вдома. Перед смертю, 12 червня, батько благословив її на дорогу монашого життя, щиро радіючи вибору своєї доньки.

       7 вересня  того ж року, у віці 24-х років, сестра Роберта вступила до Згромадження Сестер Служебниць Пресвятої Діви Марії Непорочного  Зачаття. Відбула початкову формацію в головному домі, в Старей Всі, потім їде працювати до Перемишля і там спіткав її нещасний випадок:  збила коліно, що стало причиною важкої хвороби – туберкульозу кістки та 13 років фізичних терпінь, що з’єднало сестру Роберту з Христовим терпінням. Могла тепер говорити за Святим Павлом: „тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є церква” (Кол. 1,24). До терпінь фізичних приєднуються терпіння духовні– переживає сім років абсолютної темної ночі: незадоволення на молитві, байдужість після Святого Причастя, спокуси злого духа думками про самогубство. Пробуючи описати цей досвід говорить, що терпіння набагато важчі від вмирання, а одночасно героїчним актом віри додає: „однак посилає це терпіння батьківське серце Бога”. [5]

       В проханні про вічні обіти в 1937 році пише: „З приводу фізичних терпінь не можу працювати, як працюють наші сестри. Однак прагну заступити їх абсолютним довір’ям волі Найвищого Господа і кожну хвилину терпіння жертвую Найсвятішому Серцю Ісуса та Його Матері Непорочної ”.[6]

       Якщо здоров’я дозволяло, сестра Роберта шила і вишивала параменти літургічні. Однак основною місією її життя було апостольство терпіння і молитви. Невпинно молилася, уділяла духовних рад, проводила розмови про Бога, наслідувала Ісуса в Його житті–терпіла, принижувалась, мовчала.

       Третього січня 1940 року почався новий етап в житті сестри Роберти -  закінчилась темна ніч і тепер Ісус провадить її на глибини духовного життя. A вершиною духовних надбань стало містичне вінчання, котре пережила 22 листопада 1941 року .[7]

       Любов до Ісуса виражала теж в щоденних дрібницях: стриманим словом, зичливим поглядом, прийманням гіркоти, лагідною посмішкою та спокійними очима, укриваючи перед сестрами щоразу більший біль хвороби, вірячи що „це подобається Спасителю, бо малі речі свідчать про любов, котра завжди є велика тому, що величає велич маєстату Божого”.[8]  Останні місяці її життя були переповнені великим фізичним терпінням та сестра Роберта і тепер прославляла Бога: „кожний день маю нове терпіння, але теж і нові благодаті. Господь керує моїми терпінням, думками, словами і взагалі цілою моєю істотою і за це нехай буде навіки прославлений”.[9] Дванадцятого липня 1945 року, в день смерті, сестра Роберта прийняла Святе Причастя в присутності сестер та духовного отця. Тепер та, котра від дитинства була ведена Богом за руку, могла з дитячою довірою сказати: „в руки твої довіряю духа мого”.

 

[1]Щоденник 14*.

[2]Там же, 33*.

[3]Там же, 33*.

[4]Пор.Ukryta w Bogu, s. 18. 

[5]Щоденник, 76*.

[6]Пор. Ukryta w Bogu, s. 20.

[7]Пор.Щоденник 386.

[8]Там же, 330.

[9]Там же, 1045.