Автобіографія бл. с. Целестини Фарон

Блаженна с. Катерина Целестина Фарон

«Ніхто більшої любови не має над ту,

як хто свою душу поклав би за друзів своїх».

Від Івана 15:13

        Катерина Фарон народилася 24 квітня 1913 р. у невеличкому містечку Забжеж, яке знаходиться у Польщі. Її батьки були середньо заможними людьми. Сім’я Фаронів була глибоко віруючою: спільна молитва, активна участь у житті парафії, виховання у християнських моральних цінностях формувало особистість Катерини. В неї було ще двоє братів: старшого звали Тома, а молодшого – Юзеф.

        Коли Катерині було п’ять років в неї помирає мати. Батько займається вихованням синів, а Катерину віддає на виховання у с. Каменицю до родичів, у яких не було своїх дітей. Нові опікуни прийняли і полюбити її як рідну доньку і, як батьки, словом та прикладом власного життя вчили як любити Бога та людей.

        У віці семи років, за дозволом отця Настоятеля Катерина приступає до першого Святого Причастя. Від наймолодших років Бог був для неї реальною Особою. Часто будного дня Катерина ходила за кілька кілометрів до храму, щоб брати участь у Пресвятій Євхаристії. Йдучи в школу або повертаючись додому після уроків заходила до святині на адорацію Пресвятих Дарів.

        Особливу набожність мала Катерина до Пресвятої Діви Марії, яка з дитинства, а особливо після смерті мами, стала для неї Матір’ю і прикладом, як цілковито віддатися Богу.

        У віці шістнадцяти років, відповідаючи на Божий дар покликання, вступає до згромадження Сестер Служебничок Пресвятої Діви Марії Непорочно Зачатої. У проханні про прийняття до згромадження пише: «…прагну посвятити своє життя Пресвятій Діві Марії і наслідувати її в чеснотах, а особливо в чесноті чистоти аж до смерті».

        В монастирі отримує ім’я Целестина і розпочинає час приготування до перших обітів, які склала 8 грудня 1932 року.

        Згідно з харизматом згромадження, засновником якого був бл. Едмунд Бояновський, одним із завдань служіння є дошкільне виховання дітей. Тому с. Целестина здобуває знання в педагогічній та психологічній галузях у Львові, Познані та Перемишлі. А потім проходить практику в охронках-дитсадках у Львові, в Івано-Франкове, в Теребовліта Тулігловах. 24 січня 1938 року  с. Целестина була скерована умістечко Бжозув для праці з дітьми в охронці. 15 вересня цього ж року склала вічні обіти в згромадженні Сестер Служебничок в Старей Всі.

        С. Целестина єдналася з Господом у молитві, зростала у вірі та цілковитій довірі Господу Богу, яка проявлялася в готовності буд-якої хвилини виконувати Його святу Волю. Адорувала Бога в тиші свого серця, а також в людях, які її оточували. Бл. С. Целестина, як вихователька дітей в охронці, особливу увагу звертала дітям на  присутність Господа Ісуса в Пресвятих Дарах та вчила їх відповідної поведінки в храмі.

        С. Целестина, прагнучи наслідувати Господа Ісуса, знала, що виразом любові є служіння, що любов без жертви не існує, тому щоденно відважно несла свій хрест– хрест щоденних обов’язків, служіння дітям та хворим людям.

        Бл. с. Целестина цікавилася справами Церкви та Батьківщини. Щоб більше винагороджувати за гріхи народу та Церкви, вона записується до братства Серця Ісуса,  де люди, в особливий спосіб через молитву та жертовність свого життя випрошують милосердя для грішників. с. Целестинабудучи в Львові, дізналася про відхід одного священика від Церкви, який мав таке саме прізвище, як вона – Фарон, виразила свою готовність віддати своє життя за його навернення.

        Під час другої світової війни сестри в Бжозові надалі служили дітям в охронці, підтримували людей під час важкого часу щирою молитвою, словом підтримки, матеріальною допомогою та організовували кухню для убогих, та повніcтю довіряли в руки Божого Провидіння своє життя та життя тих, кому служили.

        Одного разу у гестапо в м. Бжозув донесли фальшиве оскарження на сестер, ніби вони співпрацюють з партизанами, с. Целестині, як Настоятельці спільноти сестер потрібно було з’явитися у їхній штаб.

        Хоча вона знала, що це оскарження неправдиве, однак була свідома, що якщо не явиться на виклик – буде в небезпеці все згромадження. На пропозицію, щоб виїхати подалі від Бжозова, щоб врятуватися, вона відповідала: «Якщо хтось має страждати, то хай це буду я». Вона цілковито погодилася на Волю Божу.  с. Целестина сама добровільно іде до гестапо, де була відразу арештована. Від хвилини арешту, бл. с. Целестина розпочала свою хресну дорогу, в якій Бог прийняв її прагнення, яке було виражене в проханні про вічні обіти: «… щоб стати цілковитою жертвою Ісуса Христа» і готовність віддати життя за навернення священика Владислава Фарон.

        Спочатку с. Целестина перебувала у в’язниці в м. Ясло, потім в м. Тарнові, а 6 січня 1943 р. була відправлена в концтабір у Аушвіц в Освенцімі. В концтаборі отримала номер «27989», «пасяк» – так званий одяг у концтаборі та дерев’яні постоли на ноги і барак № 7.

        В концтаборі с. Целестина була призначена разом з іншими жінками до виснажливих робіт. Часто ця робота вбивала не тільки фізично, але й психічно – своєю безглуздістю та безсенсовністю.С. Целестина в голоді та холоді мала  копати рови – потрібно було стояти у воді та викидати важку землю. Наслідків такої праці і умов життя не потрібно було довго чекати. Спочатку була простуда, туберкульоз, потім вона тиф, гнійний свербіж, часткова втрата слуху, тому с. Целестину переводять в барак № 24 для хворих, в якому вона перебувала аж до смерті. Хворі допомагали собі взаємно в терпінні: ділилися їдою, яку їм присилала родина, доглядали, допомагали слабшим. Людину, яка важко хворіла, забирали в крематорій на спалення. Тому коли була «нічна варта», коли забирали важко хворих, то с. Целестину ховали від «варти», прагнучи, щоб вона пережила концтабір.

        С. Целестина дякувала Богу за терпіння і допомагала іншим жити надією на краще. Вона написала в останньому листі до сестер, що потрібно благословляти Бога і що на все Воля Божа. Силу до такого героїзму серед терпінь і болю вона отримувала на молитві і жертвувала своє терпіння за навернення грішників, за Батьківщину, за згромадження та своїх ворогів.

        С. Целестина молилася новенну перших п’ятниць місяця, в якій Ісус обіцяє, що людина, яка буде вшановувати Його Пресвяте Серце протягом дев’яти перших п’ятниць місяця, не помре без Святих Таїнств. Тому  усім це повторювала і жила надією здійснення цієї Божої обітниці. 8 грудня 1943 р., у день Непорочного Зачаття ПДМ, коли приїхав вагон львівських в’язнів, між ними був священик, який мав у свому одязі зашите Святе Причастя. Він дав Його одній черниці, яка теж була в’язнем і вона поділила Святе Причастя між хворими. Однією з тих найщасливіших хворих була с. Целестина. Від тієї хвилини вона була переконана, що концтабору не переживе і що її земне паломництво закінчиться тут.

        У Велику П’ятницю почалася передсмертна агонія с. Целестини,а у ніч Воскресіння 9 квітня 1944р. вона перейшла до вічності повна миру та спокою, щоб зустрітися з Воскреслим Христом. Всі, хто перебував з нею у концтаборі, вважали її святою, називали «ангелом з неба». Тому в’язні відразу не віддали тіла до крематорію на спалення, але залишили її ще на один день, щоб молитися біля її тіла.

        Бл. С. Целестина, йдучи дорогою страждань та жертовності для інших, стала, як про це писала раніше, цілковитою Жертвою Ісуса Христа.

        В згромадженні, від хвилини її смерті, сестри були переконані, що Бог прийняв жертву її життя за навернення о. Владислава Фарон. Чотири роки після її смерті, разом ще з двома священиками повернувся до Святої Церкви і ще багато років служив людям.

        13 червня 1999р. у Варшаві папа Йоан Павло ІІ с. Целестину і ще 108 мучеників оголосив блаженними.

        З того часу багато людей, які молилися до Господа Бога за її посередництвом, отримали різні благодаті.