Свідчення

ДОПОМІГ БЛ. ЕДМУНД БОЯНОВСЬКИЙ

«Усім тим, хто втратив надію.

З глибоким співчуттям

та любов’ю, присвячую…»

Ліліана Сідорська

          Про те, що нам судилося невдовзі стати батьками, ми з чоловіком дізналися на другому місяці вагітності. Це була приголомшлива новина до дня народження мого чоловіка Віталія, сповнена щастя і сліз радості. Але вже через три дні у мене несподівано сталася кровотеча. Я потрапила до лікарні і на той час ще не знала, що наступні 9 місяців мені доведеться пролежати у ліжку, зносячи несамовитий біль, депресію та моральне знищення. Все, як бачите, почалося дуже неприємно. Я постійно у розпачі та страху висловлювала Богу претензії: « за що мені все це? Невже я заслужила, адже я так сильно люблю Бога, ревна католичка, займаю активну християнську позицію в житті нашої парафії, а ще й до того веду абсолютно здоровий спосіб життя». Я ображалася на Бога, на життя, на себе, на лікарів, тобто на всіх, хто в той час перебував близько мене. Я впала у відчай, а страшенні болі внизу живота доводили мене до розпачу. Усе це мене вбивало. Я не могла з цим справитися і щодалі все ставало ще гірше. Лікарі щораз повідомляли мені невтішні новини і замість того, щоб дарувати надію, залякували мене до смерті. Протягом усього періоду вагітності мені було встановлено наступні діагнози: кровотеча; не закріплення плоду до поверхні матки на 50%; відторгнення дитини моїм організмом резус-конфлікт; токсикоз 7,5 місяців вагітності (у блювотному пориві я не могла зупинитися і блювала кров’ю ), практично нічого не їла і до 21 тижня вагітності втратила 8кг ваги; підозра на те, що дитина має ваду Дауна, народиться неповноцінною або взагалі не народиться; гіпертонус; багатоводдя; пізніше виявилось, що маю серйозні проблеми з тазовими кістками, які отримала ще в дитинстві, внаслідок падіння; передчасне стрімке старіння плаценти та ще ряд дотичних проблем, які не називаю зі зрозумілих причин. Не знаю куди б я докотилася, якби не мала віри в Бога і в те, що Він все може змінити. Адже, коли людина перебуває в такому стані, то перестає мислити і поводитись адекватно. Життя втрачає сенс, навіть якщо боротьба за нього ще не закінчилася. Мене постійно лякав сатана, навіюючи погані думки, які роздирали моє серце. Я страждала безсонням усю вагітність,не маючи спокою ні вдень, ні вночі. Моєю підтримкою був чоловік, який дуже терпеливо відносився до мене, усіляко підтримував та обнадіював мене. Але я його не сприймала ,не чула, зациклившись намоєму горі, кидалася в істерики та страшну депресію. Я просто хотіла, щоб моя дитина жила, от і все! Хто зрозуміє, що переживала тоді? Тільки той, хто сам таке пережив. Я не могла змиритися з тим, що мій організм відчужує цю дитину, адже мій мозок кипів і розривався від думки, що я люблю її усім серцем і як тільки можу прагну і хочу, щоб вона народилася!!!

         Через деякий час лікарі запропонували мені зробити аборт, мотивуючи це складними умовами перебігу вагітності та загрозою того, що дитя з’явиться на світ неповноцінним. Ми, звісно, відмовилися з чоловіком від убивства нашого малюка і Віталій запропонував мені заручитися обіцянками про те, що ми не будемо винити один одного у випадку, якщо наша крихітка народиться хворою або взагалі не народиться, бо це наше «творіння» і ми будемо його любити не дивлячись ні на що. І я погодилась на таку угоду.

         Про наше горе знали всі: родичі, близькі, друзі, молилася за нас уся парафія, а також спільноти. До костелу я практично не ходила, тож люди, вболіваючи, постійно запитували у чоловіка, батьків, брата як же я там. Кожен хотів дати пораду і чимось допомогти. Люди насправді щиро співчували мені і вболівали за мене. Здається, що й тварини  навіть і ті плакали, дивлячись у мої очі,  які випромінювали безодню муки й біль.

         Одного разу подруга моєї мами дала їй книжку з молитвами та розповідями про блаженного Едмунда Бояновського, заохочуючи до молитви та звернення до нього за допомогою. На той час я знаходилась на дні мого духовного життя. Не скажу, що не зверталася до Бога, але це не можна було назвати молитвою, оскільки це виглядало дуже сумно і безнадійно. Коли мама подала мені до рук цю книжку, то вдивляючись в зображення Едмунда, я на диво не відчула у серці звиклу байдужість чи зневагу, а навпаки його усміхнений вираз обличчя вдихнув надію. Не знаю, що відбулося зі мною у той момент, але я йому повірила. Дуже швидко прочитала історію його життя, розповіді про нього, які мені дуже сподобались. Я пережила щоденні реколекції з цим блаженним і пам’ятаю, як сильно чекала наступного дня, щоб прочитати нове розважання реколекційного дня з цієї книжечки. Я надіялась на те, що бл.Едмунд допоможе мені і в цьому злому середовищі моїх проблем з’явився той, хто по-справжньому, не на словах, а дією може захистити мене. І це почало діяти. Я розмовляла з цим святим, жалілася йому, плакала, відчуваючи, що він поряд. Але совість не дозволяє мені не згадати ще одного святого якого дуже сильно люблю і поважаю, котрий теж відіграв велику роль у справі спасіння моєї дитини. Це святий Падре Піо, від нього отримала велику підтримку і захист, але це ще одна зовсім інша прекрасна історія…

         Вочевидь, хочу повернутися все таки до  бл. Едмунда Бояновського. Пригадую, коли розпочала молебень до нього, то серце почало битися інакше, подібно до того, як ніби в мене вдихнули нове життя. Зламавши себе, я довірилась Богу, втихомирилась, а ще отримала неймовірний дар – покору. Кожен раз я вчилася терпіти, не скаржитися, не лякати моїх близьких своїм непередбачуваним станом. Я змирилася з усім болем, що пропонувала мені доля. Я часто плакала з усвідомленням моєї слабкості та гріховності, співчуваючи також іншим людям, стражденним, сиротам, одиноким, голодним. Я просила пробачення… Так, я просила пробачення навіть у котів та собак з повагою звертаючись до них. І щораз запитувала Бога: «Що ще я маю зробити для  того щоб моє дитя народилося здоровим?» Знаю, можливо, це виглядає як божевілля, але це не так. Просто саме в такий спосіб моє серце відкрилось перед Богом і Він почав діяти… Поруч з тим ще хотіла б доповнити свою розповідь деякими важливими моментами.

         Протягом вагітності бл. Едмунд декілька разів з’являвся мені уві сні. Перший раз я бачила себе на Святій Службі в костелі, переповненому людьми, я сиділа на лавці сама і уважно слухала Слово Боже. Неймовірна атмосфера панувала тоді і я перебувала у великому мирі. Несподівано до мене підійшов бл. Едмунд Бояновський тихою ходою і сів поруч. Уважно вдивляючись в сторону вівтаря, він ледь нахилившись до мого вуха промовив: « Все буде добре. Я з тобою.»  На цьому сон закінчився.

         Наступний сон був ще прекрасніший. Я побачила себе стоячою на березі моря. Тиха вода хлюпотіла об мої ноги. Стояла чудова погода, світило сонце. Все дійство випромінювало неймовірну тишу і благодать. Потім я побачила як на воду з неба легко почали падати мільйони, мільйонів білих і червоних пелюсток троянд. Я почула голос бл. Едмунда. Він стояв позаду мане, але я чомусь не наважувалась обернутися. Він сказав: «Чистотою своєю спасенна».

Третій раз бл. Едмунд наснився, коли мені поставили діагноз – завмирання плаценти. Лікарі давали, як завжди дуже невтішні прогнози, адже термін вагітності був ще не великий. Ця новина мене вбила. Я сильно переживала. І вже найближчої ночі до мене знову завітав бл. Едмунд. Під час сну я опинилася в дивному просторі, подібному до геометричної сфери. Не зважаючи на її незвичайний вигляд, в ній було дуже безпечно та позитивно. Поруч з’явився бл. Едмунд. Як завжди поважний і спокійний. Вказуючи на цю сферу він сказав: «Так виглядає твоя плацента. Дивись, вона почала передчасно старіти, що дуже тебе налякало, чи не так?» Після того як він сказав ці слова, по всій поверхні цієї так званої сфери почало утворюватися безліч дірочок, які дуже швидко збільшувалися. Я перелякалася, але бл. Едмунд заспокоїв мене знову промовивши: «Навіть якщо твоя плацента завмирає, все одно твоїй дитині тут безпечно і добре. Не хвилюйся, вона заживе і все буде добре.» На тому я проснулася. Це все звісно потішило мене, але відвідуючи лікарів наступні рази, мій діагноз був незмінним, все ж я була спокійна і знала,  що все буде добре.

         Момент пологів припав на 28 грудня 2012р – на свято святих немовлят мучеників. Звісно це були надзвичайно складні пологи, але все ж дитя з’явилося на світ повністю здоровим. Цікавим фактом виявилось і те, що гінеколог, оглядаючи мою плаценту сказав, що слідів замирання не виявляє, тільки якісь крихітні цяточки по всій поверхні, які ніби зарубцювалися.

         Бл. Едмунд дотримав свого слова, а щасливе подружжя Віталія і Ліліани стало батьками прекрасного хлопчика Франциска, яким ми дуже тішимося і постійно дякуємо Богу за оказану нам величезну благодать.

         Відчуваю, що і бл. Едмунд радіє в цей момент з нами і усміхається, бо йому приємно, що ми не забули про нього і дуже сильно вдячні йому. Коли-небудь ми неодмінно зустрінемося з ним у Вічності і подякуємо йому особисто…

Віталій, Ліліана, Франциск Сікорські.

22 листопада 2016 р.