Біографія

Біографія бл. Едмунда Бояновського

Безупинно шукаємо доріг, котрими треба іти, щоб наше життя було світлом для інших, а наша присутність у світі — Доброю Новиною.

В Христовій Церкві надалі проявляється сила діяння Святого Духа, плодом якої стала харизма любові та простоти в житті блаженного Едмунда Бояновського. Ким був  Едмунд Бояновський і якою була його дорога до святості?

Едмунд народився 14 листопада 1814 року у Польщі в Грабоногу біля Гостиня в родині землевласника. Малий Едмунд був слабкою і хворовитою дитиною. Маючи чотири роки він важко захворів. І коли лікарі вже не давали йому можливості лікування важкої хвороби, мати Едмунда благала про  здоров’я для дитини перед фігурою Страждальної Матері з помираючим сином на руках в базиліці отців філіпінів на Святій Горі в Гостиню. Господь вислухав молитву і Едмунд був оздоровлений. Як вдячність, родина пожертвувала до костелу срібне Око Провидіння.

Батьки хотіли дати Едмунду добру освіту. Спочатку навчався вдома. В 1832 році — як 18-річний юнак — він розпочинає навчання у Вроцлавському Університеті, де був вільним слухачем, одночасно доповнював середню освіту. В роках 1836-1838р. продовжував навчання в Берліньському Університеті. На жаль, через важку хворобу легенів, змушений був покинути навчання. Повертається у Польщу і живе у  свого брата Теофіля Вільконського, який після смерті батьків, залишився його найближчим родичем.

Невдовзі включається в апостольську працю, метою якої було моральне та культурне оновлення народу. Не зважаючи на власні страждання, він зумів спрямувати свою природну вразливість на потреби інших: як землевласник, особливо зацікавився проблемою покращення умов життя найбідніших людей. Загальну пошану  отримав Едмунд Бояновський під час епідемії холери, яка в 1849 році навідала Гостинь і околиці, коли, ризикуючи життям, доглядав хворих. Тоді він також не залишався байдужим до долі багатьох сиріт, для яких при співпраці з іншими землевласниками засновує так званий Інститут — Дім Милосердя. Особисто зайнявся влаштуванням дому, збиранням потрібних матеріальних засобів.

Особливо хотів забезпечити дітям найкращі умови розвитку, щоб сирітство не кидало тінь на їх подальше життя. Діти, відчуваючи його щиру любов, спонтанно називали його татом.

Однак те, до чого готував його Бог, щойно кристалізувалося. Він розумів, що одягнути бідних і накормити голодних це мало… Знав духовний клімат часу, в якому жив. Був переконаний, що в людях треба ще охороняти те, що найцінніше — любов до Творця, культуру та піднести рівень освіти. Почав  відкривати  сільські світлиці для дітей з конкретною добре продуманою програмою виховання. До помочі зголосилися сільські дівчата і це власне вони, котрих духовною та інтелектуальною формацією Едмунд зайнявся особисто, стали євангелічним зерном, з якого виросло Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Відтоді Е. Бояновський все своє серце, здібності і збереження присвятив справам саме цього діла. Найважливішим його ділом є Згромадження Сестер Служебниць НДМ, початок якого датується від заснування, 3 травня 1850 року, сільського дитсадка в Поджечу коло Гостиня.

Невдовзі його настирливий замір заснувати згромадження почав викликати багато конкуренції. Навіть для доброзичливо налаштованих до нього людей духовних, перешкодою видався факт, що він людина світська. Спочатку ця справа не прогнозувала довгого майбутнього, але, попри це, зголошувалися нові кандидатки і напливали пропозиції заснування нових дитсадків.

Коли Згромадження розвивалося та ставало самостійним, в душі Едмунда відізвалося сильне прагнення священства. В 1868 році залишив родинний Грабоног, який саме був проданий через фінансові труднощі брата, і виїхав у Познань. Отримавши дозвіл  архієпископа М.Х. Лєдуховського, 30 ІІІ 1869 року вступив до Архієпископської Духовної Семінарії в Гнєзно, де 7 Х 1870 року отримав сутану. На жаль, у звязку з погіршенням стану здоровя вже в травні 1870 року вимушений був залишити мури семінарії. Останні місяці життя  провів у свого приятеля о. Станіслава Гебуровського, настоятеля в Гурце Духовній. До кінця цікавився справами Служебниць, зустрічався з ними і провадив кореспонденцію, спілкувався з фундаторами нових домів. 7  VIIІ 1871 року у віці 57 років закінчив життя.

У всьому характеризувала його глибока віра. Щоденно старався бути на Євхаристії, його побожність була глибоко марійна. Огортало його прагнення особистого наближення до Бога.  Едмунд до кінця життя залишився у світському стані, хоча священство було його великою мрією. Для сучасників був апостолом християнської ієрархії цінностей, апостолом культури, надії та милосердя.

Він залишив сестрам свій духовний заповіт, заохочуючи до життя в любові та простоті, а Церкві –  Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, котре в сьогоднішньому світі надалі розвивається і намагається бути продовженням його доброти та безкорисливого служіння.

Життя Едмунда Бояновського, що ґрунтувалось на конкретних реаліях родини і народу, було сповнене піклуванням про людину і Бога в глибині її душі. Це було постійне слухання Божого голосу, який вів його дорогами святості, красу якої для мирян відкрито лише після ІІ Ватиканського Собору. 13 червня 1999 року, папа Йоан Павло ІІ проголосив Едмунда Бояновського блаженним, ставлячи його як приклад водночас для мирян і богопосвячених осіб.

Згромадження, засноване Бояновськии ще за його життя, розвивалося в Великопольщі, Галичині, Салезії та Польському Царстві, однак діяльність сестер невдовзі зустрілась із рішучою суперечкою зі сторони загарбників. Ціною дальшого існування вцілілих від закриття домів був поділ Згромадження. В наступних роках поступово виділилися чотири автономні гілки Сестер Служебниць: великопольські з центральним домом в Плєшевє, старовєйські в Старей Всі, дембіцькі — в Дембіци та сілезькі — у Вроцлаві.

На сьогоднішній день близько 3,5 тисячі сестер працює в Польщі, в інших європейських країнах, в Африці, Азії та Америці. Реалізуючи харизму Засновника, відкриті на потреби Церкви, пристосовують свою діяльність до умов суспільства, працюючи в дусі простоти і любові.